https://sonett.fontane-place.de/ Sat, 27 Jun 2026 00:56:41 +0000 MyBB https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23428 Sun, 03 Jan 2016 14:43:28 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23428
Ми пропливали вдвох, я й чарівник Вергілій
Снагою дивною без котвиці й весла.
Ми їхали вперед, і хвиля нас несла
До ніжних лотосів і сніжнобілих лілій.

І квітів тих було без ліку і числа.
І запитався я: де, на якому Нилі
І що за квіти тут колишуться на хвилі?
І відповідь почув таємного посла.

Ці ніжні лілії, що упояють чаром,
Далеко від землі, a valle lacrіmarum?
Зросли тут засівом Господньої руки.

Далекі від тривог і від земної сварки,
Вони колишуться, одвічні двійники
Сонетів і канцон великого Петрарки.]]>
Ми пропливали вдвох, я й чарівник Вергілій
Снагою дивною без котвиці й весла.
Ми їхали вперед, і хвиля нас несла
До ніжних лотосів і сніжнобілих лілій.

І квітів тих було без ліку і числа.
І запитався я: де, на якому Нилі
І що за квіти тут колишуться на хвилі?
І відповідь почув таємного посла.

Ці ніжні лілії, що упояють чаром,
Далеко від землі, a valle lacrіmarum?
Зросли тут засівом Господньої руки.

Далекі від тривог і від земної сварки,
Вони колишуться, одвічні двійники
Сонетів і канцон великого Петрарки.]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23427 Sun, 03 Jan 2016 14:42:33 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23427
Мов зграю сторожких від падла шуляків,
Яким докучили біда і безнадія
З Палоса мертвого так пориває мрія
Неситих, сміливих і хижих моряків.

Їх вабили скарби далеких берегів,
Де щире золото в підземних жилах спіє,
І під пасатами їх щогли віковії
Хилились наперед до західних світів.

В чеканні славних діл і вчинків героїчних
Фосфорно-осяйна блакить морів тропічних
Злотистим маревом вінчала їхні сни;

Або, схилившися над хвилі неозорі,
Із білих каравел дивилися вони,
Як від незнаних вод незнані сходять зорі.]]>
Мов зграю сторожких від падла шуляків,
Яким докучили біда і безнадія
З Палоса мертвого так пориває мрія
Неситих, сміливих і хижих моряків.

Їх вабили скарби далеких берегів,
Де щире золото в підземних жилах спіє,
І під пасатами їх щогли віковії
Хилились наперед до західних світів.

В чеканні славних діл і вчинків героїчних
Фосфорно-осяйна блакить морів тропічних
Злотистим маревом вінчала їхні сни;

Або, схилившися над хвилі неозорі,
Із білих каравел дивилися вони,
Як від незнаних вод незнані сходять зорі.]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23426 Sun, 03 Jan 2016 14:42:08 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23426
…Ніжна Навсикая,
Струнка дочка Феацького царя

Феацький квіте, серце Навсикає,
Як промінь злотний на піску морськім.
Перед тобою — вбогий пілігрім
І море пурпурове і безкрає.

Твій царський жест скликає бистру зграю
Служниць, пойнятих острахом німим,
І вроди й гідності струмистий німб
Над чолом ніжним і дитячим сяє.

А Одиссей стоїть, і сам не свій,
Під чарами стрільчастих брів і вій,
Ладен забути безліч мук і горя.

Ясна й цілюща, мов жива роса,
Рожевим сплеском Еллінського моря
Йому сміється радісна краса.]]>
…Ніжна Навсикая,
Струнка дочка Феацького царя

Феацький квіте, серце Навсикає,
Як промінь злотний на піску морськім.
Перед тобою — вбогий пілігрім
І море пурпурове і безкрає.

Твій царський жест скликає бистру зграю
Служниць, пойнятих острахом німим,
І вроди й гідності струмистий німб
Над чолом ніжним і дитячим сяє.

А Одиссей стоїть, і сам не свій,
Під чарами стрільчастих брів і вій,
Ладен забути безліч мук і горя.

Ясна й цілюща, мов жива роса,
Рожевим сплеском Еллінського моря
Йому сміється радісна краса.]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23425 Sun, 03 Jan 2016 14:41:41 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23425
Високо гребінь свій підносить Ета
По-над зелені килими долин
Кентавр творить — і сім очеретин
І тонкий звук виказують поета.

І спів його, мов тиховода Лета…
Його побожно п’ють Орфей і Лін,
І горя людського гіркий полин
Вмить перетворений на мед Гімета.

Давно забувши рідний свій табун,
Він звик до лікарства і лірних струн,
До людських слів і Фебового лавра;

Настроєний на мусикійський тон,
Він переміг звірячу хіть кентавра,
Друг смертних і богів, кентавр Хірон.]]>
Високо гребінь свій підносить Ета
По-над зелені килими долин
Кентавр творить — і сім очеретин
І тонкий звук виказують поета.

І спів його, мов тиховода Лета…
Його побожно п’ють Орфей і Лін,
І горя людського гіркий полин
Вмить перетворений на мед Гімета.

Давно забувши рідний свій табун,
Він звик до лікарства і лірних струн,
До людських слів і Фебового лавра;

Настроєний на мусикійський тон,
Він переміг звірячу хіть кентавра,
Друг смертних і богів, кентавр Хірон.]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23423 Sun, 03 Jan 2016 14:39:34 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23423
Гуллівер фантазує: "Ви? Збагнути
Чи можете у тямку взяти ви,
Що горя мав я вище голови
Не в Бробдінгнегу, не в садах Лапути, —

В південних карлів, долею забутий,
Шептав я найпалкіші молитви:
Не так бо люті тигри і леви,
Як дріб’язкові, мстиві ліліпути.

Щоб кожен волос брати як струну,
В’язать до паколів, плести страшну
Інтригу… Лагідно і так зухвало!

І як невдячність виявить таку?..
Давно б для мене світло дня не сяло,
Коли б не дружня щирість Блефуску".

28.07.1934]]>
Гуллівер фантазує: "Ви? Збагнути
Чи можете у тямку взяти ви,
Що горя мав я вище голови
Не в Бробдінгнегу, не в садах Лапути, —

В південних карлів, долею забутий,
Шептав я найпалкіші молитви:
Не так бо люті тигри і леви,
Як дріб’язкові, мстиві ліліпути.

Щоб кожен волос брати як струну,
В’язать до паколів, плести страшну
Інтригу… Лагідно і так зухвало!

І як невдячність виявить таку?..
Давно б для мене світло дня не сяло,
Коли б не дружня щирість Блефуску".

28.07.1934]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23422 Sun, 03 Jan 2016 14:39:09 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23422
Мужик із Мануї, повільний і смаглявий,
З дитинства ніжного колисаний селом,
Звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом,
І знявся до вершин нечуваної слави,

Бо крізь огонь і дим усобиці іржавий
Побачив кращий вік і проспівав псалом,
Як спочиває світ під цезарським орлом
У лагіднім ярмі безсмертної держави.

Той час минув — і Рим, і цезарів діла
Рука історії до трун поволокла,
Де сплять усіх часів ілюзії й корони.

Та він живе, і дзвін гучних його поем
Донині сниться нам риданнями Дідони,
Бряжчанням панцирів і сплесками трирем.

12.03.1933]]>
Мужик із Мануї, повільний і смаглявий,
З дитинства ніжного колисаний селом,
Звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом,
І знявся до вершин нечуваної слави,

Бо крізь огонь і дим усобиці іржавий
Побачив кращий вік і проспівав псалом,
Як спочиває світ під цезарським орлом
У лагіднім ярмі безсмертної держави.

Той час минув — і Рим, і цезарів діла
Рука історії до трун поволокла,
Де сплять усіх часів ілюзії й корони.

Та він живе, і дзвін гучних його поем
Донині сниться нам риданнями Дідони,
Бряжчанням панцирів і сплесками трирем.

12.03.1933]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23421 Sun, 03 Jan 2016 14:38:43 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23421
Видно шляхи полтавськії
І славну Полтаву

Я бачу їх. Заломами поволі
Вони сповзаються, за шляхом шлях,
В розлогих і закурених полях
Там, де стрункі шикуються тополі.

Крізь жовтий пил, що осідає долі,
В яру з’явився черепичний дах,
І димарями по сухих горбах
Полтава їжиться на видноколі.

Я знаю їх — мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений слід,
Мов співи давнини повноголосі.

У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх ушах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішняньських "куч".

1.03.1934]]>
Видно шляхи полтавськії
І славну Полтаву

Я бачу їх. Заломами поволі
Вони сповзаються, за шляхом шлях,
В розлогих і закурених полях
Там, де стрункі шикуються тополі.

Крізь жовтий пил, що осідає долі,
В яру з’явився черепичний дах,
І димарями по сухих горбах
Полтава їжиться на видноколі.

Я знаю їх — мов спомин ранніх літ,
Мов Гоголя невитравлений слід,
Мов співи давнини повноголосі.

У балки пливучи з розмитих круч,
В моїх ушах відрипуються й досі
Тягучі ритми опішняньських "куч".

1.03.1934]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23420 Sun, 03 Jan 2016 14:38:20 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23420
З білявих хмар, із шовкових запон
Дивився місяць на стерню і поле;
Низами мла стелила довгі поли
І сяяв церкви вирізний картон.

Степ розповзавсь без міри й перепон,
Над ним склеплялось небо білочоле,
Мотались дзвоники, і Гуляйполе
У діл спускалось, оповите в сон.

Я думав: "Степе! За твоїм порогом
Що на добридень ’ддасть моїм тривогам?
Понура пустка? Темнота гірка?

Чи буде день, і світла бистрі скалки
Заграють синім усміхом ставка
На жовтім дні западистої балки?"

1.03.1933]]>
З білявих хмар, із шовкових запон
Дивився місяць на стерню і поле;
Низами мла стелила довгі поли
І сяяв церкви вирізний картон.

Степ розповзавсь без міри й перепон,
Над ним склеплялось небо білочоле,
Мотались дзвоники, і Гуляйполе
У діл спускалось, оповите в сон.

Я думав: "Степе! За твоїм порогом
Що на добридень ’ддасть моїм тривогам?
Понура пустка? Темнота гірка?

Чи буде день, і світла бистрі скалки
Заграють синім усміхом ставка
На жовтім дні западистої балки?"

1.03.1933]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23419 Sun, 03 Jan 2016 14:37:50 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23419
Дванадцять днів, дванадцять синіх чаш
Над сірими і ржавими ярами —
Ми їх пили маленькими ковтками,
Бо знали ми: півмісяць буде наш.

З далеких гін, де море і Сиваш,
Вітри міцними набігали снами,
Схилявся день до західної брами
І вабив степ із саду і піддаш.

І вгору брались ми крізь глід і терен,
Не зводячи очей з огнистих зерен,
Просипаних на кристалічну синь.

В крайнебі гасли просмуги янтарні,
А проти нас крізь млу і далечінь
Займалось дві зорі на солеварні.

4.05.1933]]>
Дванадцять днів, дванадцять синіх чаш
Над сірими і ржавими ярами —
Ми їх пили маленькими ковтками,
Бо знали ми: півмісяць буде наш.

З далеких гін, де море і Сиваш,
Вітри міцними набігали снами,
Схилявся день до західної брами
І вабив степ із саду і піддаш.

І вгору брались ми крізь глід і терен,
Не зводячи очей з огнистих зерен,
Просипаних на кристалічну синь.

В крайнебі гасли просмуги янтарні,
А проти нас крізь млу і далечінь
Займалось дві зорі на солеварні.

4.05.1933]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23418 Sun, 03 Jan 2016 14:37:20 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23418
І

По чорних днях, прожитих у чаду
І сповнених труда і неспокою,
Враз яблуком запахне над горою
І усміхнеться власне Параду.

Прославмо ж вечора легку ходу
Над метушнею денною легкою,
Зорю, розлиту повінню німою,
Сухий ковил і вроду молоду.

Тому, хто сам як вечір сутеніє,
Хто нидіє в камінній летаргії,
Твій подув, Параду, благословенен;

Він гладить оксамитною рукою
Обличчя нам, він виправляє крен,
Він кличе жить хвилиною легкою.

29.08.1931

ІІ

Та як нам жить хвилиною легкою,
Коли такий на пам’яті тягар
Речей, обставин, люду і примар
Ліг і лежить нестерпною вагою?

І як нам крен направити з тобою,
Коли щодня погроза і удар,
І пилу впав на душу сірий шар,
І все значиться смутком і нудьгою?

І як чуття пустити буйну рощ,
Коли їм кригою грозиться дощ —
Вони слабі, без хати, без покрова;

Коли спадає мла, немов хижак,
А ця на бруку знайдена підкова —
Єдиний добрий на майбутнє знак.

11.12.1931

ІІІ

Ще вчора думка мовила твереза:
Горнись і щулься — он зима іде;
Все, що було недавно молоде,
Вже обтинають невблаганні леза.

А нині — як сонетна антитеза —
Тепло і радість день новий веде,
А проти сонця золото руде
На спаді віт розвішала береза.

Прозорий жовтень радісно вступив
Між стовбурів, оградок і хрестів,
Розкиданих на жовтому узбоччі, —

І, мов весною, по ливних дощах
Стоїть у росах, відновитись хоче
Брунатний лист на паркових кущах.

24.10.1931

ІV

Цегляний цоколь, і залізні грати,
І напівтемний монотонний трам
Товаришать солодким нашим снам
Про супокій самітної кімнати.

І що сумніш на холоді блукати,
То все принадніший стає Сезам,
Де сута радість усміхнеться нам
Без перебоїв, ганджу і утрати.

А вітер злий у відповідь на те
По мерзлій груді порохом мете
На привиди намріяного раю.

І думка в чорний потрапляє слід:
Так мандрівник, що в тундрі замерзає,
Усе тропічний бачить краєвид.

12.12.1931]]>
І

По чорних днях, прожитих у чаду
І сповнених труда і неспокою,
Враз яблуком запахне над горою
І усміхнеться власне Параду.

Прославмо ж вечора легку ходу
Над метушнею денною легкою,
Зорю, розлиту повінню німою,
Сухий ковил і вроду молоду.

Тому, хто сам як вечір сутеніє,
Хто нидіє в камінній летаргії,
Твій подув, Параду, благословенен;

Він гладить оксамитною рукою
Обличчя нам, він виправляє крен,
Він кличе жить хвилиною легкою.

29.08.1931

ІІ

Та як нам жить хвилиною легкою,
Коли такий на пам’яті тягар
Речей, обставин, люду і примар
Ліг і лежить нестерпною вагою?

І як нам крен направити з тобою,
Коли щодня погроза і удар,
І пилу впав на душу сірий шар,
І все значиться смутком і нудьгою?

І як чуття пустити буйну рощ,
Коли їм кригою грозиться дощ —
Вони слабі, без хати, без покрова;

Коли спадає мла, немов хижак,
А ця на бруку знайдена підкова —
Єдиний добрий на майбутнє знак.

11.12.1931

ІІІ

Ще вчора думка мовила твереза:
Горнись і щулься — он зима іде;
Все, що було недавно молоде,
Вже обтинають невблаганні леза.

А нині — як сонетна антитеза —
Тепло і радість день новий веде,
А проти сонця золото руде
На спаді віт розвішала береза.

Прозорий жовтень радісно вступив
Між стовбурів, оградок і хрестів,
Розкиданих на жовтому узбоччі, —

І, мов весною, по ливних дощах
Стоїть у росах, відновитись хоче
Брунатний лист на паркових кущах.

24.10.1931

ІV

Цегляний цоколь, і залізні грати,
І напівтемний монотонний трам
Товаришать солодким нашим снам
Про супокій самітної кімнати.

І що сумніш на холоді блукати,
То все принадніший стає Сезам,
Де сута радість усміхнеться нам
Без перебоїв, ганджу і утрати.

А вітер злий у відповідь на те
По мерзлій груді порохом мете
На привиди намріяного раю.

І думка в чорний потрапляє слід:
Так мандрівник, що в тундрі замерзає,
Усе тропічний бачить краєвид.

12.12.1931]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23417 Sun, 03 Jan 2016 14:36:22 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23417
Капітан Катль говорить:
То має бути вікопомна ера:
Твій Вальтер ущасливить нас обох —
Нехай тоді, покинувши свій льох,
На світ виходить ця стара мадера.

О дядю Соль! То все була химера;
Навік вино укриє темний мох:
Загинув Вальтер, я давно усох,
І де ти сам, мій добрий прожектере?

Що? Хлопчик з чорних виплутався згуб?
Красуня з ним бере щасливий шлюб?
І є душа в черствого мільйонера?

Вино на палубу, серця в галоп!..
— Ви твердите, що це стара мадера,
О дядю Соль, — кондитерський сироп.

29.02.1932]]>
Капітан Катль говорить:
То має бути вікопомна ера:
Твій Вальтер ущасливить нас обох —
Нехай тоді, покинувши свій льох,
На світ виходить ця стара мадера.

О дядю Соль! То все була химера;
Навік вино укриє темний мох:
Загинув Вальтер, я давно усох,
І де ти сам, мій добрий прожектере?

Що? Хлопчик з чорних виплутався згуб?
Красуня з ним бере щасливий шлюб?
І є душа в черствого мільйонера?

Вино на палубу, серця в галоп!..
— Ви твердите, що це стара мадера,
О дядю Соль, — кондитерський сироп.

29.02.1932]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23416 Sun, 03 Jan 2016 14:35:53 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23416
Марк Твен

Безвусі бороди, штани картаті,
Глибока, бистра і мутна ріка
І лоцманів фантазія легка
Про чудеса на кожнім "перекаті".

А байки, байки! Як у нашім штаті
Вела війну плантаторська рука,
Як позбулася міста чернь міська,
Як злочин в злій подвоївся розплаті.

Ласкавий гумор жанрових картин,
Цитат, пейзажів і лукавих мін —
Ліричний жаль над неминучим тлінням;

І свіжий дух весняної луки,
Що зноситься під зоряним склепінням
Над плесами і плюскотом ріки.

28.02.1932]]>
Марк Твен

Безвусі бороди, штани картаті,
Глибока, бистра і мутна ріка
І лоцманів фантазія легка
Про чудеса на кожнім "перекаті".

А байки, байки! Як у нашім штаті
Вела війну плантаторська рука,
Як позбулася міста чернь міська,
Як злочин в злій подвоївся розплаті.

Ласкавий гумор жанрових картин,
Цитат, пейзажів і лукавих мін —
Ліричний жаль над неминучим тлінням;

І свіжий дух весняної луки,
Що зноситься під зоряним склепінням
Над плесами і плюскотом ріки.

28.02.1932]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23415 Sun, 03 Jan 2016 14:35:13 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23415
С.Лагерлеф

І

Скрипаль і крамар із метких селян
Купив маєток, озеро і рудні,
І білий дім в околиці безлюдній
На острові зарослім — Мункгюттан.

Минули роки. Предківський талан
Украй розвіяли суворі будні,
І фру Турботи подихи облудні
Діткнулись саду і густих альтан.

Тоді, щоб одвернуть руїну й поруб,
Нащадок взявся за крамарський короб,
Пішов, як дід, по селах і лісах.

Та як погамувати фру Турботу?
Хто божевільним вздрів родинний дах,
Чи є тому надія повороту?

10.02.1932

ІІ

Так! Бо не вік на водах темний лід,
А в домі кажани єдині гості:
Встає з могили в загадковій млості
Зоряноока молода Інгрід.

Подяка в серці залишає слід,
Мов полозки на крижанім помості…
О ви, чуття самовіддані й прості,
Як красите ви бідний людський рід!

Ви безум розірвали на лахміття.
Ліс перед вами схилить верховіття
І себелюбство згине, як туман.

Що горе? Втіхи тимчасова маска!
І процвіте спустілий Мюнкгюттан,
Мов ця далекарлійська тепла казка.

11.02.1932]]>
С.Лагерлеф

І

Скрипаль і крамар із метких селян
Купив маєток, озеро і рудні,
І білий дім в околиці безлюдній
На острові зарослім — Мункгюттан.

Минули роки. Предківський талан
Украй розвіяли суворі будні,
І фру Турботи подихи облудні
Діткнулись саду і густих альтан.

Тоді, щоб одвернуть руїну й поруб,
Нащадок взявся за крамарський короб,
Пішов, як дід, по селах і лісах.

Та як погамувати фру Турботу?
Хто божевільним вздрів родинний дах,
Чи є тому надія повороту?

10.02.1932

ІІ

Так! Бо не вік на водах темний лід,
А в домі кажани єдині гості:
Встає з могили в загадковій млості
Зоряноока молода Інгрід.

Подяка в серці залишає слід,
Мов полозки на крижанім помості…
О ви, чуття самовіддані й прості,
Як красите ви бідний людський рід!

Ви безум розірвали на лахміття.
Ліс перед вами схилить верховіття
І себелюбство згине, як туман.

Що горе? Втіхи тимчасова маска!
І процвіте спустілий Мюнкгюттан,
Мов ця далекарлійська тепла казка.

11.02.1932]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23414 Sun, 03 Jan 2016 14:34:35 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23414
Теккерей

Ріс як нешлюбний син. Веселий єзуїт
Защеплював йому старопрестольну віру —
То молитовник клав у руки, то рапіру,
Щоб з нього був папіст і добрий яковіт.

Недбалий претендент стоптав той годий цвіт,
У полум’ї спалив його горливість щиру,
А титул знайдений оддав він на офіру
Тій, що любив її з дитячих ніжних літ.

Що жалкувать за тим? На світі є романи…
Жіноча врода там і в сорок літ не в’яне,
Там сходить на серця розбиті благодать.

А десь в Америці є затишок для праці,
Де можна думати і Бога споглядать
Серед розлогих нив і цукрових плантацій.

10.04.1931]]>
Теккерей

Ріс як нешлюбний син. Веселий єзуїт
Защеплював йому старопрестольну віру —
То молитовник клав у руки, то рапіру,
Щоб з нього був папіст і добрий яковіт.

Недбалий претендент стоптав той годий цвіт,
У полум’ї спалив його горливість щиру,
А титул знайдений оддав він на офіру
Тій, що любив її з дитячих ніжних літ.

Що жалкувать за тим? На світі є романи…
Жіноча врода там і в сорок літ не в’яне,
Там сходить на серця розбиті благодать.

А десь в Америці є затишок для праці,
Де можна думати і Бога споглядать
Серед розлогих нив і цукрових плантацій.

10.04.1931]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23413 Sun, 03 Jan 2016 14:33:52 +0100 ZaunköniG]]> https://sonett.fontane-place.de/showthread.php?tid=23413
Такі доречні, добрі таємниці!
Огонь плавцям, недужому — хінін,
Піратам — вибух справедливих мін
І куля пневматичної рушниці.

Під дахом гранітової світлиці
П’ять колоністів мучаться — хто ж він,
Що доглядає їх серед нуртин?
Існує він чи, може, тільки сниться?

Гуркоче грім… І в гроті серед скель
На чорних водах диво-корабель
Лежить, митцем розв’язана проблема.

Так от до кого озивався Топ!..
І мириться з людьми безсмертний Немо,
Індійський принц, ласкавий мізантроп.]]>
Такі доречні, добрі таємниці!
Огонь плавцям, недужому — хінін,
Піратам — вибух справедливих мін
І куля пневматичної рушниці.

Під дахом гранітової світлиці
П’ять колоністів мучаться — хто ж він,
Що доглядає їх серед нуртин?
Існує він чи, може, тільки сниться?

Гуркоче грім… І в гроті серед скель
На чорних водах диво-корабель
Лежить, митцем розв’язана проблема.

Так от до кого озивався Топ!..
І мириться з людьми безсмертний Немо,
Індійський принц, ласкавий мізантроп.]]>